понеділок, 13 вересня 2010 р.

Чернелицький замок

У селищі Чернелиця зберігся костел 1661 року та замок 1659 року. Чернелицький замок змурував брацлавський воєвода Михайло-Георгій Чарторийський. Замок стояв на рівнині, бастіонне укріплення займало площу два з половиною гектари, товщина стін сягала двох метрів, висота - шести метрів. По кутах були бастіони, збереглася двоповерхова в'їзна вежа. Вона має арковий проїзд, оформлений білокам'яним порталом, прикрашеним над головним та дворовим фасадом кам'яними гербами.
Чернелицький замок двічі здобували турки - у 1672 та 1676 роках. Під час турецьких воєн 1685-1691 років замок відігравав важливу роль, у ньому зберігалися різноманітні матеріали для ведення війни, його неодноразово відвідував польський король.
Замок непогано зберігся, його мури простежуються по всьому периметру. Замок сполучався з костелом підземним ходом.
Читати про інші замки Західної України на сторінках Rest.if.ua

пʼятниця, 10 вересня 2010 р.

Спасо-Преображенський монастир в селі Угорники

Зовсім випадково довелось побувати в селі Угорники, Коломийського району. Раніше навіть ніколи не чула про нього, а виявилось, що село досить велике і відоме своїм монастирем.
Перша писемна згадка про село датується 1444. Тут випалювали різні гончарні вироби у печах, які називалися горни. Звідси пішла назва Угорники. Є річки Сербінь і Опрашина, два озера. За розповідями місцевих жителів, сюди варто їхати на рибалку.
Згідно з легендами на околиці Угорників ще 1280–го року оселилося кілька києво–печерських ченців (після поруйнування Києва ордами Батия).Тут ченці заснували
Угорницький Спасо–Преображенський монастир, який діяв до 1812 року. Саме з Угорниками пов’язано ім’я однієї з чільних постатей православ’я – Івана Желізо, який в 1551 році народився в цьому селі, у десятилітньому віці прийшов у монастир і увійшов в історію, як Іов (Йов) Почаївський, канонізований тепер до лику святих.
1999 році було збудовано капличку і пам’ятний хрест біля джерела Дзвіньоха на території колишнього монастиря. Кажуть, що вода у джерелі цілюща і допомагає вилікуватись від багатьох недуг. Там завжди багато людей, які приїжджають, щоб набрати цієї води. Тут також зробили басейн, куди стікає джерельна вода. Багато з тих, хто відвідує ці місця купаються у басейні, але вода там крижана, навіть у дуже спекотну погоду.
2002 рік - починається відроження Угорницького монастиря. В серпні 2003 року в монастирі було відкрито першу церкву, а в 2007 році - другу. Обидві церкви перенесені з різних сіл Іванофранківщини. Зараз тут планують створити музей сакральної архітектури, де будуть розміщені багато старих
церков, перевезених з різних районів області.
за матеріалами сайту Угорники
О.М.
Rest.if.ua

Хомяк та підХомяччя

...Спочатку 22.08.2010 :> [3.20-3.30] був "Раховоз" - поїзд з Станіслава до Рахова (тим хто це ніколи не переживав раджу спробувати). Дочекались поїзда, в тисняві нарешті зайшли, заняли 4 місця і ... чухчухнули... тобто почалось дійство - "Softjourn Trip to Homiak"...
...В 6.30 вроді десь так, приїхали До
Татарова (Татарів), пішли пішком до лісництва, біля якого були вже в 8.34. І тут почалось саме інтересне - повернули на ліво, зразу ж за вказівником. На карті ж показана штрихова, НЕ ТРАСА, а просто стежка, але нас це не зупинило.
Вже пройшовши певний шлях... ми натрапили полонину.. але там був дуже і дуже густий туман. Вже після привалу на полонині, ми пішли одно їз невідомих але на карті вказаних стежко. Швидко звернули в ліво і пішли прямо в ліс... в надії що ми правильно ідем. Інтересно було те - що не було страху - адже їнтуїтивно ми знаєм де ми є. Це так як би ви додому приїхали за 10 років, і пішли в ліс - ви ж знаєте багато стежок до певного місця. Так само і тут було.
В лісі стежка все звужувалась і звужувалась, і там було купа всяких грибів, і під деревами і над деревами. Ті що під деревами - ми зібрали і потім пожарили.. як на мене "сироежки" - делішес.
А потім ми звертали все в ліво і все вліво.. і натрапили на серпантинну дорогу... де було багато "поворотів в бік". Ось один із них, саме перший - де Rama намагається навести контури стрілки, щоб помогло іншим.
Вже побачивши стрілки і знаки було легше... зокрема на одні із серпантинок можна побачити
Явірник. Супер погляд - з поміж лісу без сонця дивитись в далину. де багато краси.. контраст.
Потім натрапили по дорозі на F.V. 81 - Хтось в курсі що то таке???? я догадуюсь що якесь граничне маркування, чи знак приватної власності австріяків, або скарб Довбуша мітка... але мо хтось точно знає??
Проминувши проміжну поляну під самим Хомяком, де було пару палаток (щеб там заночувати разок.) ми нарешті дойшли.
Хух... Нарешті вийшли на гору.. А цей Хлопчина відать ще вище хоче, бо на вершині Хомяк він ще собі найшов вершин
Видно все -
Буковель, Чорногірський Хребет, Синяк, Явірник, а ще як би чіткіша погода то б може і Сивулю чітко було видно.
Відпочивши на Хомяку, направились до полонини, до другої, яка поряд.. яка між Синяком і Хомяком, яка є найбілш поширеним місцем відпочинку туристів в цій зоні.
Ось в принципі і все, адже ставши на стежку, ми збігли до дачі Ющенка, пройшли напруженими ногами дорогу з майже ідельним асфальтом, побачили купу машини які туда сюда шастають як посолені чи як за медом до вулика з Дачі. Пройшли до лісництва. Вийшли на зупинку на межі
Татарів-Микуличин. Там ще раз побачили Хомяк, та його Статую, якось в тумані, в далині, в відчутті що щось забули, щось пройшли, і з відчуттям що хочеться ще, але не зараз, десь за місяць.
Простояли там пів години десь а мо й більше і автобус до Франика нас привіз додому.

Виснажено було, місцями важко, але це того завжди вартує.

a.lundiak

вівторок, 7 вересня 2010 р.

Через Торунський перевал до Синевиру

Літо у горах – це щось особливе і непердбачуване. Тому спланувати пішохідну мандрівку, враховуючи погодні умови просто нереально. Навіть якщо зранку світить сонечко і здається, що цілий день буде спекотно і сухо, а небо чисте і без жодної хмаринки – у рюкзачку мандрівника обовязковим атрибутом повинен бути дощовик.
Ось так почалась мандрівка до Синевиру. Виїзд автобусом з Івано-Франківська – сонечко, жарко, в автобусі навіть душно. Зате чим ближче до Вишкова, небо ставало похмурішим, а сам перевал нас зустрів літнім, теплим дощиком.
Через Торунський перевал і до Синевиру – 13 км. І тут стало дивно – як за такого посушливого літа може бути стільки болота? Мабуть дощик тут падає частенько, а ще цією дорогою возять ліс, і болото не встигає підсохнути.
Отож початок мандрівки був не дуже веселий – літній теплий дощик перетворився у зливу, ноги грузли у болоті, тому всі сили ішли на те, щоб якнайшвидше подолати цю не дуже приємну частину маршруту.
А потім всі неприємні враження забулись, зникли якісь буденні проблеми і думки. І залишились тільки гори - гірський пейзаж, краєвиди десь аж далеко далеко до лінії горизонту, велич, яку не так просто охопити поглядом, але яку відчуваєш душею і серцем. Кожна зустріч з ними дарує свої барви, настрій, якусь нову, завжди свіжу красу. Вони можуть бути ніжні та веселі, похмурі та сумні, величні і неприступні –завжди нові, незвідані, зі своїми таємницями, які кожен відкриває по-своєму.
Однією з таких загадок для мене було озеро Синевир. Давно мріяла туди потрапити, але все ніяк не вдавалось, а цього літа ми туди таки дійшли. Саме під час цієї мандрівки я зрозуміла, що справді давно не була в горах – насолоджувалась кожною хвилинкою, раділа травичці, пташками, грибочкам і всім комашкам і слимачкам, які зустрічались дорогою. Навіть гадючка мене не налякала. А ще дуже сподобались ягоди – це ж якраз була пора чорниць, а там вони великі та соковиті. Через них наш перехід затягнувся на довше, ніж планувалось – просто неможливо було оминути кущі з апетитними, поживними і смачнющими ягідками. І ось нарешті поміж дерев ми помітили озеро. І здавалось, що до нього уже так близько, але стежка все ніяк не хотіла закінчуватись. Знову почав падати дощик, погода стала ще похмурішою, і хоча озеро виглядала сіре і сумне, ми були щасливі, бо це була наша мандрівка до мрії, ми відкрили для себе цю маленьку таємницю гір, серед безмежного зеленого моря знайшли це кришталево чисте, глибоке і прозоре Морське Око.
О.М.