пʼятницю, 29 жовтня 2010 р.

Вишнівецький палац

Вишнівецький палац – архітектурна пам'ятка XVIII століття  у смт. Вишнівець Збаразького району Тернопільської області.
Біля підніжжя Замкової гори є церква святого Вознесіння – колишня замкова церква 16 ст.
Частково збереглася цегляна загорожа та ворота у вигляді античної арки.
Вишнівецький парк мав за першооснову природний ліс, де росли дерева здебільшого місцевих видів: сосни, ялини, дуби, клени, липи. Нині в парку ростуть близько 370 вікових дерев 17 видів.
Реставрувати Вишнівецький палац почали 5 років тому. Наприкінці осені у палаці планують провести благодійний бал. Отримані гроші підуть на реставрацію палацу.

пʼятницю, 22 жовтня 2010 р.

Медичний університет (центральний корпус)

Мабуть не знайдеться жодного мешканця і гостя Івано-Франківська, які б минаючи будівлю Медичного університету по вул. Галицька, 2 з захопленням не затримували погляд, хоча б на мить, на її архітектурі у неоренесансному стилі. Цегляний чотириповерховий будинок, у формі каре, з багатою ліпниною. Перший поверх рустований. Другий і третій поверхи відділені тягами, вікна першого поверху напівциркульні, інші - прямокутні, використані лучкові та прямі сандрики.
Проте мало хто пам'ятає що будинок не завше був центром медичного виховання, а спершу  мав стосунок до залізниць (1897 - 1905 рр. місто збудувало для дирекції колій імпозантну чотири поверхову кам'яницю, яку здало їй в оренду. Будівництво було проведено в неймовірно короткий термін - менше року. Архітектором кам'яниці був Ернест Баудіш). Пізніше тут розміщувався магістрат (1914 р.), адміністрація Станиславівського воєводства (1921-1935 рр.) і скарбнича палата (1935-1939 рр.).
За свою більш ніж сторічну історію доля будинку щонайменше двічі висіла на волосинці.
Після створення Медичного інституту в 1945 р. (тепер Медичний університет) будинок відданий під його головний корпус і до тепер є окрасою центральних вулиць міста.
Позаду будівлі Медичного університету затишний скверик, який розбавляє забудованість міста, дарує естетичне задоволення і відпочинок.
V-a 

понеділок, 18 жовтня 2010 р.

Гошівський монастир

У нашому житті часто зустрічається, що ми минаємо, проходимо мимо…… не помічаємо здобутків, речей, які нас оточують, але складають важливу і невідємну частину нашого буття, існування.
От так і я вже на протязі останніх 10 років з хвостиком проїжаю біля монастиря чину о.Василіян у Гошеві, та був там тільки вдруге.
Він розмішений на горі, яка досить чітко виділяється з навколишнього краєвиду. Найперше що кидається у вічі коли попадаєш у межі монастиря так це тиша, спокій і зразу на душу приходить умиротворення. От тільки говорив, жартував, думав про справи, планував……….. а попадаєш туди і все залишається десь там на задньому плані – “відпочинок душі” як на мене. Коли знаходишся там то відкривається краєвид…. краєвид який ще довго буде зринати у памяті.
Відам належне господарям цієї місцини, які з Божою допомогою відбудовують, реставрують…….. добавляють нові, більш сучасні штрихи у архітектуру релігійних споруд – простота досить органічно поєднується з величчю, що напонює цю місцину святістю, присутністю чогось вищого.
Коли будете проїжати попри монастир не полінуйтесь підніміться……. і не пожалкуєте, передати всі відчуття які там охоплють…. мені словами важко.
yatsyshyn

четвер, 14 жовтня 2010 р.

Старостинський замок

На горі, що височіє над містом Галич, розміщується Старостинський замок. Свою назву він дістав від того, що у ньому перебував галицький староста – польський королівський намісник навколишніх земель. Саме укріплення на замковій горі контролювало пристань на Дністрі, тому його було добре укріплено польською владою, решта ж давньоруських замків занепали. Традиційно вважають, що дерев’яний замок почали будувати у 1367 році поляки як центр Галицького староства. Наприкінці XV століття це була могутня фортеця із земляними валами та дерев’яним частоколом з гарнізоном із тисячі чоловік і вогнепальною зброєю.
Улітку 1649 року фортецю здобули війська Б. Хмельницького.
У 50 – х роках XVII століття були замінені на кам’яні італійським військовим інженером Франсуа Карразіні.
У замку розміщувались міські архіви та адміністративні заклади, була замкова церква – каплиця Святої Катерини. У 1676 році частина замку була зруйнована турками. Згодом його було відновлено, однак у 1767 році, за наказом губернатора, частину мурів розбирають для спорудження пристані на Дністрі. Залишилася тільки одна вежа і фрагменти мурів.
Olga_M

четвер, 7 жовтня 2010 р.

Чорногірськими стежками

мрія яка підпирає небо
Петрос.
На те вона і мрія щоб до неї йти, чим довший шлях тим більше задоволення від підкорення.

Чотирьох денна мандрівка, в День Конституції України, початок якої був з с. Дземброня через Чорногірський хребет і закінчувалась в с. Ясіня подарувала чимало незабутніх миттєвостей. Так і хотілось завмерти десь на краю прірви і довго-довго вдивлятись в хвилястий краєвид, щоб тільки тиша і вітер… цікаво, а що видно звідти, десь аж з Румунського кордону, або і далі?! Можливо колись і ці простори поповнять архіви пам’яті, а зараз за змійкою-стежинкою все вище і дальше, все менше і ближче до мети, залишаючи по заду чимало двотисячників і просто вершинок,
таких як: Вухатий Камінь (1649 м), Смотрич (1894 м), Піп Іван(2028 м) з рештками обсерваторії, вершини Мунчель (1998 м) і Дземброня (1878 м), о. Бребенескул (1801 м) і г. Бребенескул (2036 м), Гутин-Томнатик (2035 м), Ребра (1931 м), о. Несамовите (1750 м), Туркул (1933 м), Данціж (1845 м), Пожижевська (1822 м), Брецкул (1911 м), Говерла (2061 м) і звісно Петрос (2020 м).
Заблукати тут важко, протоптана групами туристів стежка навіть якщо роздвоюється то сходиться на потрібному маршруті, спочатку № 14 – Говерла, а згодом № 15 – Петрос, тай людей тут як вдень біля міської Ратуші, ночівля получалась в наметовому містечку і зі всіх сторін долинали голоси, співи, тріскотіння від багаття. Тому якщо метою є втеча від цивілізації Чорногірський хребет не є місцем сховку, влітку так точно. Можна зустріти мандрівників зі всіх куточків України і іноземців (ахой) які на протязі всього шляху люб’язно вітаються і обмінюютьс
я побажаннями і враженнями від пройдених кілометрів.
На о. Бребенескул вразила група людей які збирали все довколишнє сміття, що могли те палили, рештки закопували. По більше б таких ентузіастів, потім рука навіть не піднімається лишити найменшого фантика під кущиком.
І взагалі, як на мене цьогорічний Чорногірський став більш залюдненим, окультуреним… дика природа наче втекла десь отуди де хвилькою видніється краєвид…
А грози, хто ніразу не був в горах під час грози, той не може сказати що чув дійсно грізний грім і бачив могутність блискавок… Грози в горах беруться нізвідки, налітають миттєво і пронизують до кісток страхом, мрякоттю і навіть градом… Складалось враження що дощові хмари гуляють по колу і наче бавляться з горами, то там відбиваючись
від вершини і помінявши напрямок руху, то тут… а може це гори граються з хмарами?! Хм… а можливо це в них такі ігри, важко ж стояти величчю на протязі стількох віків, хто не заховався… але краще про сонечко, яке не менш щиро чим дощик обсушувало своїми промінчиками і дарувало миттєвості краєвидів…
Дорога додому, з Петроса до с. Ясіні видалась довгою і монотонно-виснажливою, але з того боку Чорногірського нас зустріли достиглі афини і ми замурзані почимчикували на потяг, який любязно запізнився на пів годинки щоб ми на нього вспіли. Всю дорогу чекали тьотю з смачнезними пиріжками з капустою, а вона в цей день вирішила зробити собі вихідний.
Гори, гори… їх треба пройти, побачити на власні очі і на повні груди вдихнути свіжість вершин… Навіть якщо під час походу мокро, нагризли капці, важкий наплічник, недосолена каша, їдучи додому появляється легенький смуток за миттєвостями, адже заради тих краєвидів варто перетерпіти всі випробування. В горах всі буденні проблеми залишаються десь там біля підніжжя, вони наче випаровуються разом з димкою ранкового туману взамін даруючи спокій.
Кому страшно той сидить вдома і дивиться на картинки з телевізора, інші ж протоптують шляхи до незабутніх панорам і на все життя залишають їх в пам’яті, щоб потім закривши очі згадувати і калейдоскопом прокручувати миттєвості і гордо сказати «Я там був(-ла)»!
Петрос – гора терпіння, гора на яку з легкістю піднімаються чабани з отарою овечок, але яка для багатьох так і залишається вершиною мрії.
а що далі?! а далі на Ельбрус!

вівторок, 5 жовтня 2010 р.

Гриби

Грибочки багато хто любить з однієї простої причини – вони смачні. Хоча дослідження показують, що харчова цінність цього продукту не така вже й висока.
Тобто корисних речовин у грибах дійсно чимало, але вони погано засвоюються. Що ж робити? Їсти чи не їсти? А може, їсти, та не всім?
Грибиодне із найцікавіших та найзагадковіших явищ природи. Вони присутні у всіх біологічних нішах – у воді, на суші і в повітрі. Гриби лісу ростуть скрізь, де є життя. І все-таки, хоч гриби густо заселяють землю, люди ще досить мало знають про них, або володіють різноманітною, а то й протилежною інформацією. Скажімо, одні категорично стверджують, що гриби шкідливі, адже вбираючи все токсичне з навколишнього середовища, не можуть принести користі, більше того, навіть їстівні можуть призвести до отруєння організму. Інші говорять не тільки про поживну цінність грибів, як продукту харчування, а й доводять на практиці цілющі й лікувальні властивості грибів як засобу від багатьох хвороб. Гриби часто прирівнюють до природньої аптеки, де можна знайти найефективніші ліки від різноманітних хворіб, а також засоби профілактики захворювань. Існує й на практиці застосовується система оздоровлення організму й покращення стану здоров’я шляхом сироїдіння грибів, так як деякі цілющі властивості грибів руйнуються під дією високих температур.
Цікаве про гриби: у Середній Азії, як пережиток минулого, вважається гріхом збирати гриби та споживати їх. І пропадають багатющі врожаї степів. У Ташкенті не збирають степових білих грибів, диких печериць. У бурятських грибників теж є свій забобон – зневага до кращого з кращих – білого гриба. Ніяких, крім рижиків і груздів, не збирають забайкальці. Для них навіть міцний боровик – поганка. А на Україні, наприклад, надають переваги білим грибам, а вовнянки не збирають зовсім, вважаючи їх неїстівними, оскільки не вміють готувати ці гриби.
У південних лісах, особливо на Кавказі, у Криму, а також у Карпатах, трапляється надзвичайно смачний гриб лісової флори – мухомор цезаря, або кесарів гриб. Він близький родич червоного мухомора, навіть зовні схожий з ним, різниться тільки жовтим забарвленням ніжки і шапинки зісподу. Ніяких білих бородавок на його шапинці немає. У Стародавньому Римі цей гриб цінували дуже високо за смакові якості і подавали до столові шляхетним особам. Мабуть, тому й назвали кесаревим грибом, від титулові імператора – кесар. З цього гриба готували дуже смачну страву, що додавала слави знаменитим римським бенкетами А у нас кесарів гриб мають за звичайну поганку.
Навіть такі висококалорійні гриби, як шампіньйони, подекуди вважають за поганки. Жодна країна світу не має таких запасів різноманітних їстівних грибів, як Україна.
Добрі їстівні гриби ростуть не скрізь, а на своїх уподобаних місцях. Та й пора в гриба своя.
Не всі знають грибні прикмети. Але навіть той, кому відомі давні лісові заповіді, інколи буває спантеличений примхами грибів.

понеділок, 4 жовтня 2010 р.

Яремче та околиці

Яремче- місто обласного підпорядкування, центр одноіменного району, з 2 мікрорайонами (с.Дора, с.Ямна).

З усіх боків оточене горами. Через місто протікає річка Прут, утворюючи водоспад "Порбій" - живописний куточок природи з каскадом водоспадів. І мабуть не знайдеться людини, яка б приїхавши в карпатський край ,не побуває біля цієї бурхливої, захоплюючої краси. Висота водоспада сягає 8 м. Над киплячою вирвою – міст 20-метрової висоти.

З Яремче пролягає маршрут на г. Явірник.

Далі по трасі буде Микуличин - найдовше село в Україні, загальна протяжність - 44 км.

Мальовничі куточки, густі ліси сприяють розвитку зеленого туризму, збирання ягід, грибів.

Відсутність крутих підйомів і спусків приваблюють любителів вело мандрівок. Тут навіть є декілька промаркованих вело маршрутів, один з яких веде горами на схід і розрахований на кількаденну подорож. Є і менш складні шляхи, піднявшись якими відкриваються чудові краєвиди і можливості потренуватись в даунхілі.

Карпатське село Татарів - одне з найбільших в Україні (довжина 25 км). Розкинулось воно попід горами уздовж річки Прут.

Навколишні гори покриті хвойними і буковими лісами, повітря змінюється щохвилини, через протяги між горами. Гірське повітря Татарівського межигір'я відрізняється кришталевою чистотою. Кажуть що місцевий клімат допомагає успішно лікувати астму, бронхіти.

На межі сіл Микуличина і Татарова розташований найбільший в Яремчанському регіоні водоспад «Гук» на річечці Женець.

Не менш цікаві і привабливі своїми краєвидами села Яблуниця - для любителів зимових видів спорту, с. Вороненко, Поляниця неподалік гірськолижного курорту "Буковеля".

А далі ближче до гір Ворохта. Ворохта відома як центр зимових видів спорту. Тут є комплекс чотирьох трамплінів з витягом. Завдяки штучному покриттю кататись можна незалежно від пори року.

Яремчанський повіт один з цікавих куточків України, привертає до себе своїми неймовірними пейзажами, чистим повітрям, річками і струмками, джерелами, гірськими вершинами, незабутніми туристичними маршрутами і народними традиціями.

Rest.if.ua


пʼятницю, 1 жовтня 2010 р.

Свято сиру і вина у Львові

Головне гастрономічне свято осені в Україні

СВЯТО СИРУ І ВИНА

8-10 жовтня, початок о 14:00

Львів, внутрішнє подвір'я Ратуші

"Свято сиру і вина" стане хорошою нагодою більше довідатись про культуру сироваріння та традиції виноробства у Львові, відвідати ярмарок, забави, різнопланові розважальні акції, анімації, конкурси, концерти фольклорних колективів та безумовно скуштувати доброго сиру та хорошого вина. Свято чекає на справжніх гурманів!

На фестивалі буде представлено широку культуру виготовлення вина та сиру – продадуть та з'їдять сотні кілограмів сиру і зап'ють найкращим вином.

Мета фестивалю: впровадити традицію проведення організованого ярмарку двох взаємодоповнюючих продуктів, котрий збирав би широку публіку різних вікових категорій, що під стилізовану розважальну програму могли б ознайомитись і придбати продукцію різних виробників; поширення та розвиток культури споживання вина та сиру.

Більше інформації на Rest.if.ua