середу, 29 грудня 2010 р.

четвер, 16 грудня 2010 р.

Драгобрат

Щороку зима до України спускається з Свидовецького хребта. Близниці і Стіг - одні з найвищих вершин в Україні. Біля їх підніжжя і розташована, найвища і екстремальна, лижна база  "Драгобрат" з сотнею готелів і котеджів.
Як правило сюди їдуть, щоб покататися по першому снігу. Втім, щоб потрапити на гору, туристам доводиться проходити нелегкий шлях.
Драгобрат - розташований на висоті 1300-1400 м, в 18 км від смт.  Ясиня Закарпатської обл. (єдиний населений пункт, через який проходять всі шляхи до підніжжя г. Стіг) і 9 км від автомагістралі Ужгород-Івано-Франківськ. Відстань до обласного центру - 240 км, до аеропорту - 125 км (Івано-Франківськ), до залізничної станції - 12 км.

Більше на Rest.if.ua

вівторок, 14 грудня 2010 р.

Свидовецький хребет

Свидовецький хребет  розташований на південному сході високогірної частини Українських Карпат, один з найбільш високих хребтів. Оточує із заходу місце, де розташований географічний центр Європи (поблизу села Круглий, Рахівського району, Закарпатської області).
У його відрогах розташоване урочище Драгобрат – яке цілий рік притягує до себе туристів. Улітку туристи-пішоходники приходять сюди помилуватися чистотою гірських озер, а взимку тут панують лижники й сноубордисти. Це місце, назване ще "Карпатським Сибіром", славиться тим, що навіть у самі теплі зими схили урочища покриті шаром снігу товщиною в кілька метрів. Особливий мікроклімат цього місця дозволяє кататися на лижах до середини травня.

"Хто в горах дивиться у гору - той в горах ближчий до небес" (Вадим Крищенко)

пʼятницю, 10 грудня 2010 р.

Улюблені автори

Інформація про автора, список його статей і фотографій!
(тепер все на одній сторінці)
Можливість додати автора за яким слідкуєте в "Улюблені автори"
 
Rest.if.ua -> Профіль -> Додати до улюблених авторів

середу, 24 листопада 2010 р.

"Дуже проста історія". Театр!

Івано-Франківський облмуздрамтеатр ім. І. Франка


Театр став модним. Чи це пов'язано з влучним підбором репертуару, оновленням колективу, зміною керівництва, чи люди в нашому місті скучили за мистецтвом слова і міміки, важко сказати, але похід в театр - це уже не щось примусове, а добровільне і охоче відвідування.

суботу, 13 листопада 2010 р.

Синяк вихідного дня


Гора Синяк 1665 м. є головною вершиною гірського масиву в Ґорґанах, який включає в себе також вершини Малий Ґорган, Хом'як, Гребля. В безпосередній близькості до масиву Синяка проходять залізниця  і автодорога, а на півдні розташовується гірськолижний курорт Буковель, що робить маршрут зручним для одноденних, неважких, прогулянок і походів вихідного дня. Мабуть, одним з найлегших виходів на Синяк є маршрут з Буковеля.

вівторок, 9 листопада 2010 р.

Зелене кільце Карпат

Передбачається відкриття нового маршруту "Зелене кільце Карпат" що включатиме в себе: Івано-ФранківськДелятинЯремчеТатарівВорохту ВерховинуКосівКоломиюс. Княждвір.
Перш за все метою є поєднати відпочинок на природі, культуру та історію регіону, смачну місцеву кухню і сучасний комфорт.

Більше на Rest.if.ua

пʼятницю, 5 листопада 2010 р.

Костел Благовіщення в Більшівцях

Костел Благовіщення в Більшівцях – одна із найвизначніших пам’яток пізньобарокової архітектури ХVІІІ ст.
Збудований у 1624 році ченцями ордену кармелітів, запрошеними до села польським гетьманом Мартином Казановським.

понеділок, 1 листопада 2010 р.

Івано-Франківськ місто затишку

Івано-Франківськ - домашнє місто, місто асоціацій.
При великому бажанні Франківськ можна обійти за день, але це зовсім не применшує його краси і унікальності, швидше навпаки...


Івано-Франківськ - місто історії, культури і диваків, прогулюючись вулицями цілком можна зустріти Юрія Андруховича, Тараса Прохаська.

Івано-Франківськ - місто де відчуваєш себе вільно і умиротворено
 
V-a
 

пʼятницю, 29 жовтня 2010 р.

Вишнівецький палац

Вишнівецький палац – архітектурна пам'ятка XVIII століття  у смт. Вишнівець Збаразького району Тернопільської області.
Біля підніжжя Замкової гори є церква святого Вознесіння – колишня замкова церква 16 ст.
Частково збереглася цегляна загорожа та ворота у вигляді античної арки.
Вишнівецький парк мав за першооснову природний ліс, де росли дерева здебільшого місцевих видів: сосни, ялини, дуби, клени, липи. Нині в парку ростуть близько 370 вікових дерев 17 видів.
Реставрувати Вишнівецький палац почали 5 років тому. Наприкінці осені у палаці планують провести благодійний бал. Отримані гроші підуть на реставрацію палацу.

пʼятницю, 22 жовтня 2010 р.

Медичний університет (центральний корпус)

Мабуть не знайдеться жодного мешканця і гостя Івано-Франківська, які б минаючи будівлю Медичного університету по вул. Галицька, 2 з захопленням не затримували погляд, хоча б на мить, на її архітектурі у неоренесансному стилі. Цегляний чотириповерховий будинок, у формі каре, з багатою ліпниною. Перший поверх рустований. Другий і третій поверхи відділені тягами, вікна першого поверху напівциркульні, інші - прямокутні, використані лучкові та прямі сандрики.
Проте мало хто пам'ятає що будинок не завше був центром медичного виховання, а спершу  мав стосунок до залізниць (1897 - 1905 рр. місто збудувало для дирекції колій імпозантну чотири поверхову кам'яницю, яку здало їй в оренду. Будівництво було проведено в неймовірно короткий термін - менше року. Архітектором кам'яниці був Ернест Баудіш). Пізніше тут розміщувався магістрат (1914 р.), адміністрація Станиславівського воєводства (1921-1935 рр.) і скарбнича палата (1935-1939 рр.).
За свою більш ніж сторічну історію доля будинку щонайменше двічі висіла на волосинці.
Після створення Медичного інституту в 1945 р. (тепер Медичний університет) будинок відданий під його головний корпус і до тепер є окрасою центральних вулиць міста.
Позаду будівлі Медичного університету затишний скверик, який розбавляє забудованість міста, дарує естетичне задоволення і відпочинок.
V-a 

понеділок, 18 жовтня 2010 р.

Гошівський монастир

У нашому житті часто зустрічається, що ми минаємо, проходимо мимо…… не помічаємо здобутків, речей, які нас оточують, але складають важливу і невідємну частину нашого буття, існування.
От так і я вже на протязі останніх 10 років з хвостиком проїжаю біля монастиря чину о.Василіян у Гошеві, та був там тільки вдруге.
Він розмішений на горі, яка досить чітко виділяється з навколишнього краєвиду. Найперше що кидається у вічі коли попадаєш у межі монастиря так це тиша, спокій і зразу на душу приходить умиротворення. От тільки говорив, жартував, думав про справи, планував……….. а попадаєш туди і все залишається десь там на задньому плані – “відпочинок душі” як на мене. Коли знаходишся там то відкривається краєвид…. краєвид який ще довго буде зринати у памяті.
Відам належне господарям цієї місцини, які з Божою допомогою відбудовують, реставрують…….. добавляють нові, більш сучасні штрихи у архітектуру релігійних споруд – простота досить органічно поєднується з величчю, що напонює цю місцину святістю, присутністю чогось вищого.
Коли будете проїжати попри монастир не полінуйтесь підніміться……. і не пожалкуєте, передати всі відчуття які там охоплють…. мені словами важко.
yatsyshyn

четвер, 14 жовтня 2010 р.

Старостинський замок

На горі, що височіє над містом Галич, розміщується Старостинський замок. Свою назву він дістав від того, що у ньому перебував галицький староста – польський королівський намісник навколишніх земель. Саме укріплення на замковій горі контролювало пристань на Дністрі, тому його було добре укріплено польською владою, решта ж давньоруських замків занепали. Традиційно вважають, що дерев’яний замок почали будувати у 1367 році поляки як центр Галицького староства. Наприкінці XV століття це була могутня фортеця із земляними валами та дерев’яним частоколом з гарнізоном із тисячі чоловік і вогнепальною зброєю.
Улітку 1649 року фортецю здобули війська Б. Хмельницького.
У 50 – х роках XVII століття були замінені на кам’яні італійським військовим інженером Франсуа Карразіні.
У замку розміщувались міські архіви та адміністративні заклади, була замкова церква – каплиця Святої Катерини. У 1676 році частина замку була зруйнована турками. Згодом його було відновлено, однак у 1767 році, за наказом губернатора, частину мурів розбирають для спорудження пристані на Дністрі. Залишилася тільки одна вежа і фрагменти мурів.
Olga_M

четвер, 7 жовтня 2010 р.

Чорногірськими стежками

мрія яка підпирає небо
Петрос.
На те вона і мрія щоб до неї йти, чим довший шлях тим більше задоволення від підкорення.

Чотирьох денна мандрівка, в День Конституції України, початок якої був з с. Дземброня через Чорногірський хребет і закінчувалась в с. Ясіня подарувала чимало незабутніх миттєвостей. Так і хотілось завмерти десь на краю прірви і довго-довго вдивлятись в хвилястий краєвид, щоб тільки тиша і вітер… цікаво, а що видно звідти, десь аж з Румунського кордону, або і далі?! Можливо колись і ці простори поповнять архіви пам’яті, а зараз за змійкою-стежинкою все вище і дальше, все менше і ближче до мети, залишаючи по заду чимало двотисячників і просто вершинок,
таких як: Вухатий Камінь (1649 м), Смотрич (1894 м), Піп Іван(2028 м) з рештками обсерваторії, вершини Мунчель (1998 м) і Дземброня (1878 м), о. Бребенескул (1801 м) і г. Бребенескул (2036 м), Гутин-Томнатик (2035 м), Ребра (1931 м), о. Несамовите (1750 м), Туркул (1933 м), Данціж (1845 м), Пожижевська (1822 м), Брецкул (1911 м), Говерла (2061 м) і звісно Петрос (2020 м).
Заблукати тут важко, протоптана групами туристів стежка навіть якщо роздвоюється то сходиться на потрібному маршруті, спочатку № 14 – Говерла, а згодом № 15 – Петрос, тай людей тут як вдень біля міської Ратуші, ночівля получалась в наметовому містечку і зі всіх сторін долинали голоси, співи, тріскотіння від багаття. Тому якщо метою є втеча від цивілізації Чорногірський хребет не є місцем сховку, влітку так точно. Можна зустріти мандрівників зі всіх куточків України і іноземців (ахой) які на протязі всього шляху люб’язно вітаються і обмінюютьс
я побажаннями і враженнями від пройдених кілометрів.
На о. Бребенескул вразила група людей які збирали все довколишнє сміття, що могли те палили, рештки закопували. По більше б таких ентузіастів, потім рука навіть не піднімається лишити найменшого фантика під кущиком.
І взагалі, як на мене цьогорічний Чорногірський став більш залюдненим, окультуреним… дика природа наче втекла десь отуди де хвилькою видніється краєвид…
А грози, хто ніразу не був в горах під час грози, той не може сказати що чув дійсно грізний грім і бачив могутність блискавок… Грози в горах беруться нізвідки, налітають миттєво і пронизують до кісток страхом, мрякоттю і навіть градом… Складалось враження що дощові хмари гуляють по колу і наче бавляться з горами, то там відбиваючись
від вершини і помінявши напрямок руху, то тут… а може це гори граються з хмарами?! Хм… а можливо це в них такі ігри, важко ж стояти величчю на протязі стількох віків, хто не заховався… але краще про сонечко, яке не менш щиро чим дощик обсушувало своїми промінчиками і дарувало миттєвості краєвидів…
Дорога додому, з Петроса до с. Ясіні видалась довгою і монотонно-виснажливою, але з того боку Чорногірського нас зустріли достиглі афини і ми замурзані почимчикували на потяг, який любязно запізнився на пів годинки щоб ми на нього вспіли. Всю дорогу чекали тьотю з смачнезними пиріжками з капустою, а вона в цей день вирішила зробити собі вихідний.
Гори, гори… їх треба пройти, побачити на власні очі і на повні груди вдихнути свіжість вершин… Навіть якщо під час походу мокро, нагризли капці, важкий наплічник, недосолена каша, їдучи додому появляється легенький смуток за миттєвостями, адже заради тих краєвидів варто перетерпіти всі випробування. В горах всі буденні проблеми залишаються десь там біля підніжжя, вони наче випаровуються разом з димкою ранкового туману взамін даруючи спокій.
Кому страшно той сидить вдома і дивиться на картинки з телевізора, інші ж протоптують шляхи до незабутніх панорам і на все життя залишають їх в пам’яті, щоб потім закривши очі згадувати і калейдоскопом прокручувати миттєвості і гордо сказати «Я там був(-ла)»!
Петрос – гора терпіння, гора на яку з легкістю піднімаються чабани з отарою овечок, але яка для багатьох так і залишається вершиною мрії.
а що далі?! а далі на Ельбрус!

вівторок, 5 жовтня 2010 р.

Гриби

Грибочки багато хто любить з однієї простої причини – вони смачні. Хоча дослідження показують, що харчова цінність цього продукту не така вже й висока.
Тобто корисних речовин у грибах дійсно чимало, але вони погано засвоюються. Що ж робити? Їсти чи не їсти? А може, їсти, та не всім?
Грибиодне із найцікавіших та найзагадковіших явищ природи. Вони присутні у всіх біологічних нішах – у воді, на суші і в повітрі. Гриби лісу ростуть скрізь, де є життя. І все-таки, хоч гриби густо заселяють землю, люди ще досить мало знають про них, або володіють різноманітною, а то й протилежною інформацією. Скажімо, одні категорично стверджують, що гриби шкідливі, адже вбираючи все токсичне з навколишнього середовища, не можуть принести користі, більше того, навіть їстівні можуть призвести до отруєння організму. Інші говорять не тільки про поживну цінність грибів, як продукту харчування, а й доводять на практиці цілющі й лікувальні властивості грибів як засобу від багатьох хвороб. Гриби часто прирівнюють до природньої аптеки, де можна знайти найефективніші ліки від різноманітних хворіб, а також засоби профілактики захворювань. Існує й на практиці застосовується система оздоровлення організму й покращення стану здоров’я шляхом сироїдіння грибів, так як деякі цілющі властивості грибів руйнуються під дією високих температур.
Цікаве про гриби: у Середній Азії, як пережиток минулого, вважається гріхом збирати гриби та споживати їх. І пропадають багатющі врожаї степів. У Ташкенті не збирають степових білих грибів, диких печериць. У бурятських грибників теж є свій забобон – зневага до кращого з кращих – білого гриба. Ніяких, крім рижиків і груздів, не збирають забайкальці. Для них навіть міцний боровик – поганка. А на Україні, наприклад, надають переваги білим грибам, а вовнянки не збирають зовсім, вважаючи їх неїстівними, оскільки не вміють готувати ці гриби.
У південних лісах, особливо на Кавказі, у Криму, а також у Карпатах, трапляється надзвичайно смачний гриб лісової флори – мухомор цезаря, або кесарів гриб. Він близький родич червоного мухомора, навіть зовні схожий з ним, різниться тільки жовтим забарвленням ніжки і шапинки зісподу. Ніяких білих бородавок на його шапинці немає. У Стародавньому Римі цей гриб цінували дуже високо за смакові якості і подавали до столові шляхетним особам. Мабуть, тому й назвали кесаревим грибом, від титулові імператора – кесар. З цього гриба готували дуже смачну страву, що додавала слави знаменитим римським бенкетами А у нас кесарів гриб мають за звичайну поганку.
Навіть такі висококалорійні гриби, як шампіньйони, подекуди вважають за поганки. Жодна країна світу не має таких запасів різноманітних їстівних грибів, як Україна.
Добрі їстівні гриби ростуть не скрізь, а на своїх уподобаних місцях. Та й пора в гриба своя.
Не всі знають грибні прикмети. Але навіть той, кому відомі давні лісові заповіді, інколи буває спантеличений примхами грибів.

понеділок, 4 жовтня 2010 р.

Яремче та околиці

Яремче- місто обласного підпорядкування, центр одноіменного району, з 2 мікрорайонами (с.Дора, с.Ямна).

З усіх боків оточене горами. Через місто протікає річка Прут, утворюючи водоспад "Порбій" - живописний куточок природи з каскадом водоспадів. І мабуть не знайдеться людини, яка б приїхавши в карпатський край ,не побуває біля цієї бурхливої, захоплюючої краси. Висота водоспада сягає 8 м. Над киплячою вирвою – міст 20-метрової висоти.

З Яремче пролягає маршрут на г. Явірник.

Далі по трасі буде Микуличин - найдовше село в Україні, загальна протяжність - 44 км.

Мальовничі куточки, густі ліси сприяють розвитку зеленого туризму, збирання ягід, грибів.

Відсутність крутих підйомів і спусків приваблюють любителів вело мандрівок. Тут навіть є декілька промаркованих вело маршрутів, один з яких веде горами на схід і розрахований на кількаденну подорож. Є і менш складні шляхи, піднявшись якими відкриваються чудові краєвиди і можливості потренуватись в даунхілі.

Карпатське село Татарів - одне з найбільших в Україні (довжина 25 км). Розкинулось воно попід горами уздовж річки Прут.

Навколишні гори покриті хвойними і буковими лісами, повітря змінюється щохвилини, через протяги між горами. Гірське повітря Татарівського межигір'я відрізняється кришталевою чистотою. Кажуть що місцевий клімат допомагає успішно лікувати астму, бронхіти.

На межі сіл Микуличина і Татарова розташований найбільший в Яремчанському регіоні водоспад «Гук» на річечці Женець.

Не менш цікаві і привабливі своїми краєвидами села Яблуниця - для любителів зимових видів спорту, с. Вороненко, Поляниця неподалік гірськолижного курорту "Буковеля".

А далі ближче до гір Ворохта. Ворохта відома як центр зимових видів спорту. Тут є комплекс чотирьох трамплінів з витягом. Завдяки штучному покриттю кататись можна незалежно від пори року.

Яремчанський повіт один з цікавих куточків України, привертає до себе своїми неймовірними пейзажами, чистим повітрям, річками і струмками, джерелами, гірськими вершинами, незабутніми туристичними маршрутами і народними традиціями.

Rest.if.ua


пʼятницю, 1 жовтня 2010 р.

Свято сиру і вина у Львові

Головне гастрономічне свято осені в Україні

СВЯТО СИРУ І ВИНА

8-10 жовтня, початок о 14:00

Львів, внутрішнє подвір'я Ратуші

"Свято сиру і вина" стане хорошою нагодою більше довідатись про культуру сироваріння та традиції виноробства у Львові, відвідати ярмарок, забави, різнопланові розважальні акції, анімації, конкурси, концерти фольклорних колективів та безумовно скуштувати доброго сиру та хорошого вина. Свято чекає на справжніх гурманів!

На фестивалі буде представлено широку культуру виготовлення вина та сиру – продадуть та з'їдять сотні кілограмів сиру і зап'ють найкращим вином.

Мета фестивалю: впровадити традицію проведення організованого ярмарку двох взаємодоповнюючих продуктів, котрий збирав би широку публіку різних вікових категорій, що під стилізовану розважальну програму могли б ознайомитись і придбати продукцію різних виробників; поширення та розвиток культури споживання вина та сиру.

Більше інформації на Rest.if.ua

понеділок, 13 вересня 2010 р.

Чернелицький замок

У селищі Чернелиця зберігся костел 1661 року та замок 1659 року. Чернелицький замок змурував брацлавський воєвода Михайло-Георгій Чарторийський. Замок стояв на рівнині, бастіонне укріплення займало площу два з половиною гектари, товщина стін сягала двох метрів, висота - шести метрів. По кутах були бастіони, збереглася двоповерхова в'їзна вежа. Вона має арковий проїзд, оформлений білокам'яним порталом, прикрашеним над головним та дворовим фасадом кам'яними гербами.
Чернелицький замок двічі здобували турки - у 1672 та 1676 роках. Під час турецьких воєн 1685-1691 років замок відігравав важливу роль, у ньому зберігалися різноманітні матеріали для ведення війни, його неодноразово відвідував польський король.
Замок непогано зберігся, його мури простежуються по всьому периметру. Замок сполучався з костелом підземним ходом.
Читати про інші замки Західної України на сторінках Rest.if.ua

пʼятницю, 10 вересня 2010 р.

Спасо-Преображенський монастир в селі Угорники

Зовсім випадково довелось побувати в селі Угорники, Коломийського району. Раніше навіть ніколи не чула про нього, а виявилось, що село досить велике і відоме своїм монастирем.
Перша писемна згадка про село датується 1444. Тут випалювали різні гончарні вироби у печах, які називалися горни. Звідси пішла назва Угорники. Є річки Сербінь і Опрашина, два озера. За розповідями місцевих жителів, сюди варто їхати на рибалку.
Згідно з легендами на околиці Угорників ще 1280–го року оселилося кілька києво–печерських ченців (після поруйнування Києва ордами Батия).Тут ченці заснували
Угорницький Спасо–Преображенський монастир, який діяв до 1812 року. Саме з Угорниками пов’язано ім’я однієї з чільних постатей православ’я – Івана Желізо, який в 1551 році народився в цьому селі, у десятилітньому віці прийшов у монастир і увійшов в історію, як Іов (Йов) Почаївський, канонізований тепер до лику святих.
1999 році було збудовано капличку і пам’ятний хрест біля джерела Дзвіньоха на території колишнього монастиря. Кажуть, що вода у джерелі цілюща і допомагає вилікуватись від багатьох недуг. Там завжди багато людей, які приїжджають, щоб набрати цієї води. Тут також зробили басейн, куди стікає джерельна вода. Багато з тих, хто відвідує ці місця купаються у басейні, але вода там крижана, навіть у дуже спекотну погоду.
2002 рік - починається відроження Угорницького монастиря. В серпні 2003 року в монастирі було відкрито першу церкву, а в 2007 році - другу. Обидві церкви перенесені з різних сіл Іванофранківщини. Зараз тут планують створити музей сакральної архітектури, де будуть розміщені багато старих
церков, перевезених з різних районів області.
за матеріалами сайту Угорники
О.М.
Rest.if.ua

Хомяк та підХомяччя

...Спочатку 22.08.2010 :> [3.20-3.30] був "Раховоз" - поїзд з Станіслава до Рахова (тим хто це ніколи не переживав раджу спробувати). Дочекались поїзда, в тисняві нарешті зайшли, заняли 4 місця і ... чухчухнули... тобто почалось дійство - "Softjourn Trip to Homiak"...
...В 6.30 вроді десь так, приїхали До
Татарова (Татарів), пішли пішком до лісництва, біля якого були вже в 8.34. І тут почалось саме інтересне - повернули на ліво, зразу ж за вказівником. На карті ж показана штрихова, НЕ ТРАСА, а просто стежка, але нас це не зупинило.
Вже пройшовши певний шлях... ми натрапили полонину.. але там був дуже і дуже густий туман. Вже після привалу на полонині, ми пішли одно їз невідомих але на карті вказаних стежко. Швидко звернули в ліво і пішли прямо в ліс... в надії що ми правильно ідем. Інтересно було те - що не було страху - адже їнтуїтивно ми знаєм де ми є. Це так як би ви додому приїхали за 10 років, і пішли в ліс - ви ж знаєте багато стежок до певного місця. Так само і тут було.
В лісі стежка все звужувалась і звужувалась, і там було купа всяких грибів, і під деревами і над деревами. Ті що під деревами - ми зібрали і потім пожарили.. як на мене "сироежки" - делішес.
А потім ми звертали все в ліво і все вліво.. і натрапили на серпантинну дорогу... де було багато "поворотів в бік". Ось один із них, саме перший - де Rama намагається навести контури стрілки, щоб помогло іншим.
Вже побачивши стрілки і знаки було легше... зокрема на одні із серпантинок можна побачити
Явірник. Супер погляд - з поміж лісу без сонця дивитись в далину. де багато краси.. контраст.
Потім натрапили по дорозі на F.V. 81 - Хтось в курсі що то таке???? я догадуюсь що якесь граничне маркування, чи знак приватної власності австріяків, або скарб Довбуша мітка... але мо хтось точно знає??
Проминувши проміжну поляну під самим Хомяком, де було пару палаток (щеб там заночувати разок.) ми нарешті дойшли.
Хух... Нарешті вийшли на гору.. А цей Хлопчина відать ще вище хоче, бо на вершині Хомяк він ще собі найшов вершин
Видно все -
Буковель, Чорногірський Хребет, Синяк, Явірник, а ще як би чіткіша погода то б може і Сивулю чітко було видно.
Відпочивши на Хомяку, направились до полонини, до другої, яка поряд.. яка між Синяком і Хомяком, яка є найбілш поширеним місцем відпочинку туристів в цій зоні.
Ось в принципі і все, адже ставши на стежку, ми збігли до дачі Ющенка, пройшли напруженими ногами дорогу з майже ідельним асфальтом, побачили купу машини які туда сюда шастають як посолені чи як за медом до вулика з Дачі. Пройшли до лісництва. Вийшли на зупинку на межі
Татарів-Микуличин. Там ще раз побачили Хомяк, та його Статую, якось в тумані, в далині, в відчутті що щось забули, щось пройшли, і з відчуттям що хочеться ще, але не зараз, десь за місяць.
Простояли там пів години десь а мо й більше і автобус до Франика нас привіз додому.

Виснажено було, місцями важко, але це того завжди вартує.

a.lundiak

вівторок, 7 вересня 2010 р.

Через Торунський перевал до Синевиру

Літо у горах – це щось особливе і непердбачуване. Тому спланувати пішохідну мандрівку, враховуючи погодні умови просто нереально. Навіть якщо зранку світить сонечко і здається, що цілий день буде спекотно і сухо, а небо чисте і без жодної хмаринки – у рюкзачку мандрівника обовязковим атрибутом повинен бути дощовик.
Ось так почалась мандрівка до Синевиру. Виїзд автобусом з Івано-Франківська – сонечко, жарко, в автобусі навіть душно. Зате чим ближче до Вишкова, небо ставало похмурішим, а сам перевал нас зустрів літнім, теплим дощиком.
Через Торунський перевал і до Синевиру – 13 км. І тут стало дивно – як за такого посушливого літа може бути стільки болота? Мабуть дощик тут падає частенько, а ще цією дорогою возять ліс, і болото не встигає підсохнути.
Отож початок мандрівки був не дуже веселий – літній теплий дощик перетворився у зливу, ноги грузли у болоті, тому всі сили ішли на те, щоб якнайшвидше подолати цю не дуже приємну частину маршруту.
А потім всі неприємні враження забулись, зникли якісь буденні проблеми і думки. І залишились тільки гори - гірський пейзаж, краєвиди десь аж далеко далеко до лінії горизонту, велич, яку не так просто охопити поглядом, але яку відчуваєш душею і серцем. Кожна зустріч з ними дарує свої барви, настрій, якусь нову, завжди свіжу красу. Вони можуть бути ніжні та веселі, похмурі та сумні, величні і неприступні –завжди нові, незвідані, зі своїми таємницями, які кожен відкриває по-своєму.
Однією з таких загадок для мене було озеро Синевир. Давно мріяла туди потрапити, але все ніяк не вдавалось, а цього літа ми туди таки дійшли. Саме під час цієї мандрівки я зрозуміла, що справді давно не була в горах – насолоджувалась кожною хвилинкою, раділа травичці, пташками, грибочкам і всім комашкам і слимачкам, які зустрічались дорогою. Навіть гадючка мене не налякала. А ще дуже сподобались ягоди – це ж якраз була пора чорниць, а там вони великі та соковиті. Через них наш перехід затягнувся на довше, ніж планувалось – просто неможливо було оминути кущі з апетитними, поживними і смачнющими ягідками. І ось нарешті поміж дерев ми помітили озеро. І здавалось, що до нього уже так близько, але стежка все ніяк не хотіла закінчуватись. Знову почав падати дощик, погода стала ще похмурішою, і хоча озеро виглядала сіре і сумне, ми були щасливі, бо це була наша мандрівка до мрії, ми відкрили для себе цю маленьку таємницю гір, серед безмежного зеленого моря знайшли це кришталево чисте, глибоке і прозоре Морське Око.
О.М.

четвер, 29 липня 2010 р.

Softjourn на о. Синевирі

Активний відпочинок завше залишає після себе приємну згадку, масу кумедних фотографій і посмішку при перегляді. Цим ми керувались обираючи минулого року сплав Дністровським каньйоном для святкування чотириріччя фірми.
Цього року нам п'ять і ми вирішили не зраджувати традиціям і активненько, щоб було не менш незабутньо як веслування, від Вишківського перевалу прочимчикувати до о. Синевир.
Йшли пішки 13-ти кілометровим прогулянковим маршрутом. Без важких наплічників, з бутербродами, фотіком, і як виявилось, з болотом під супровід мрякотливого дощика.
31 різнокольорових (в дощовиках) софтджорнівчан вирушили гірською кам'янисто-болотяною дорогою в пошуках найбільшого Карпатського озера.
Горами, долинами, лісами і полянами, йшли-йшли, блудили, знаходились, мили ноги в холодних потічках, прогнозували погоду, фотографувались на пеньочках на фоні казкових гірських краєвидів і паруючих гір, знимкували синіх слимачків і родину мухоморчиків, вигадували історії про лісових звірів і йшли все ближче і ближче до мети.
Озеро зустріло бульбашками по воді, окультуреними доріжками довкола, затуманеним горизонтом і багатолюдним натовпом туристів.
А потім була вечеря, тости, конкурси, дискотека, шашлик, машмелоус, і пісні під гітару до ранку...

Гарно було. Свято вдалось, правда ж?!!!

четвер, 22 липня 2010 р.

Парад наречених в Івано-Франківську

Багато міст України мали можливість на протязі одного дня спостерігати за красою білого відтінку, вулички і площі вмить перетворювались на неординарне дійство, в якому були задіяні сотні чарівних представниць округи.
Метою "Параду наречених" є популяризація таких суспільних цінностей, як сім'я, шлюб, заміжжя та материнство.
16 липня і в Івано-Франківську, вперше, споглядали справжній бум наречених, адже майже пів сотні франківчанок вирішили продефілювати містом в своїх розкішних сукнях. В цей день посмішка не сходила з вуст ні учасниць ні тих хто випадково потрапив на свято. Спілкування, позування для фото та відеокамер, білі кульки, екстравагантні наряди, цікаві номінації і жодних вікових обмежень.
Як сказав ведучий Михайло (з "Батяр"):-"Наречені втікли від своїх кавалерів і чекають що їх знайдуть"
А після нагорождення на красунь чекали цікаві конкурси, дорогі призи, нічні прогулянки на лімузині та настрій справжнього свята.

V-a

Більше інформації на Rest.if.ua

середу, 21 липня 2010 р.

Явірник, і все що з ним повязано

Отож дощ пройшов, наступили сухі літні дні, а саме вихідні дні (Липень-2010рік-18-дня), і нічого не залишається як... піти в гори. Або як каже Безгачнюк Юра: - "в горби". Власне так кажуть всі місцеві жителі... От як ми вертались раховозом з Яремча, то там навіть двоє сперечались як правильно казати.. але то потім.. а зараз, тільки початок дивовижної подорожі до "здорового життя".
Нарешті добрались до Яремча... вокзал ...
Ми пішли далі, по дорозі... аж доки не натрапили на відомий всім міст, і повернули направо.
Дійшли до лісництва, набрали води, глянули які в лісництві коні і пішли далі, перейшовши ще один мостик.
А потім по верху села Багровець пішли на полонину Явір, ну а там далі і Явірник.
Постійно вгору, це капець, але приємно, бо навкруги краса ...
Десь на підході до кінця Багровця, натрапили на нано-водоспад а на річці де був цей водоспад знаходиться мостик. Він особливий - тут напевно колись пробігали олімпійці.
Пройшли ліс, а дорога по якій йшли, нагадала нам трасу на Хомяк-Синяк. І ось нарешті одна полонинка, сонця уйма, простору уйма, ягодів правда мало було, але й до них прилипнути було дуже спокусливо. Було їх багато по дорозі на полонину, ну просто не відірватись.
Після полонини, точніше піднявшись до гори трошки, ми натрапили на вже відпочиваючих з палаткою. Посиділи трішки і пішли далі.
Йшли, йшли і дійшли.. Вершина.. Краса, Насуваючий дощ, і ми спускаємось назад...
Що тут скажеш.. "Гарно було", та й цих слів буде мало, це треба відчути, побачити, вдихнути, спектись на сонці, змокнути від дощу з градом, і щасливим повернутись додому.

a.lundiak

Більше фото тут

четвер, 15 липня 2010 р.

«Потяг до Яремче»


Фестиваль сучасної української культури «Потяг до Яремче»

проходитиме два дні 23 та 24 липня 2010 р.
в м. Яремче.

Тематика фестивалю - Дні Сучасної Української Культури.

Відмінною рисою фестивалю є рівноцінне поєднання літературної, музичної та художньої частин, а також численні майстер-класи, змагання, нічний відео-перегляд українських мультиків та багато іншого.
Програма:
П’ятниця 23.07.2010 р.
19:00-21:00 Конкурс молодих гуртів (подача заявок до 12.07.2010 р.) (Сцена)
21:00-23:00 Концерт (сцена)
20:00-23:00 Мультимедійна мистецька програма “Drumтиатр” (Колиба)

Cубота 24.07.2010 р.
12:00-19:00 Тандемні виступи літераторів (Будинок культури)
12:00-18:00 Конкурс “Смачна гуцульська кухня” (центральна дорога)
12:00-18:00 Боді-арт, байкарі, Майстер-класи та “Вуличний театр”
14:00-16:00 Українська традиція (Сцена)
19:00-23:00 Концерт за участі відомих гуртів (Сцена)
20:00-23:00 Слем-турнір літераторів (Колиба)
23:00-01:00 Український Cartoon під оберегом Чугайстра (Сцена)

Дізнатись більше про Фестиваль тут

середу, 14 липня 2010 р.

Велотабір Мізунська Zвигода 2010

Після дощового тижня і не вірилось що погода буде сприятливою для вело дійства, але обіцянки потрібно виконувати, тим паче коли ці обіцянки перед самим собою, та ще й прогнозують буди активно-насиченими і культурно-пізнавальними.
Першим здивуванням по приїзді була малонаселеність території табору. Минулорічного розмаху, шуму-гаму, пляшок і похитуючихся від алкогольного сп'яніння тіл і сліду не було. Хоча моє враження формувалось на основі одного дня і то до-вечірнього періоду.
Як уже у нас повелось, дійство добряче затягнулось, а сонечко обпікало. Так як "Велотабір Мізунська Zвигода" всеукраїнський захід учасники очікувались з різних куточків України, але можливо через те що п'ятниця, на старті зібралось аж 11 учасників в групі "Еліта" і 10 в групі "Юніори", дівчата цього року не змагались.

Першими до фініша приїхали:
в групі "Еліта" - Гоменюк Сергій - м. Чернівці;
в групі "Юніори" - Громко Денис - м. Чернівці;


Як їхали додому, почали монтувати великий тент (мабуть для вечірнього відео-перегляду) і потрішки люди, з наметами в охапку, підтягувались до мальовничих просторів фестивалю.
Загалом все було більш спортивно-спрямовано (недарма ж стільки готувались) ніж минулого року. Був душ і мийка велосипедів, чим не могли натішитись учасники. Пікнік на Карпатському трамвайчику. Враження від карколомних трас, нових знайомств і просто проведення часу.

V-a
Більше фото тут

четвер, 1 липня 2010 р.

Парад наречених


16 липня о 15.00

на площі Ринок в Івано-Франківську відбудеться

Парад наречених.

Крім дефіле дівчат у весільних сукнях, також заплановані ігри, торт, катання з байкерами та нагородження «Нареченої Івано-Франківська-2010».

Для участі обов’язково потрібно зареєструватися. Заявки організатори просять надсилати на електронну адресу editor@malakava.com.

Заявка повинна включати: фото з весільною сукнею (чи в ній), прізвище, ім’я, мобільний телефон, місце проживання, місце роботи чи навчання, захоплення та бажання, а також чому ви хочете взяти участь в акції.

середу, 30 червня 2010 р.

Пнівський замок

Пнівський замок, споруджений у XVIстолітті біля села Пнів, що за Надвірною. До появи Станіславської фортеці його вважали найсильнішою твердинею Прикарпатського краю.
Товщина стін – півтори метри.
@ Rest.if.ua

вівторок, 29 червня 2010 р.

Делятин (смт)

Мандруючи до Карпат можна непомітити Делятин з вікна автівки чи автобуса, але його неможливо оминути.
Делятин - це містечко, що лежить на висоті 460 метрів серед гір і лісів у долині, котра захищає його від вітрів. У Делятині є заклади для соляних купелів, обладнані на зразок закордонних лазень у Райхенгалі та Зальцбруні.

Місця які варто відвідати в Делятині:
Костел святого Франциска
Знаменитий міст Станіславської колії через річку Любіжня. В минулому це був величний віадук з білого каменю.
Музей Марка Черемшини (у віданні ЗОШ № 1)
Одну з найстаріших в регіоні дерев’яну хрещату церкву Різдва Пресвятої Богородиці, збудовану у 1785 році.

Rest.if.ua - ще багато цікавої інформації